Близькосхідна політика Ізраїлю у постбіполярний період

Abstract

Дипломна робота на здобуття освітнього ступеню «магістр» за спеціальністю 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». – Чорноморський національний університет імені Петра Могили. Миколаїв, 2020. Регіональна політика Ізраїлю відрізняється різноплановістю та індивідуальністю підходів до кожного з регіональних політичних гравців. Історично склалося так, що вектори відносин з найбільш сильними у військовому сенсі країнами регіону в останні 30 років мали і періоди спрямованості в бік дружнього, і періоди конфліктного розвитку. Серед таких нестабільних відносин, найбільш показові відносини з Ісламською Республікою Іран, Турецькою Республікою, Єгиптом і, частково, з абсолютистськими монархіями Аравійського півострова. Іран. Відносини з Іраном в три останніх десятиліття будувалися на принципах ситуативної вигоди, яка для кожної зі сторін була своєю, але не співпадала з вигодою іншої сторони. Ця політика до моменту настання так званого посбіполярного світу була випробувана під час 8-ми річної ірано-іракської війни. У період цієї війни Ізраїль був тіньовим постачальником сучасного озброєння до Ірану. Іншим прикладом може служити відмова Ізраїлю вводити санкції проти Ірану, при тому, що на міжнародній арені саме Ізраїль виступає за введення санкцій іншими країнами. Ізраїлю вигідно не напружувати відносини настільки, що це могло б нашкодити численній єврейській діаспорі в Тегерані. Взаємини двох країн на момент ісламської революції були близькі до дуже дружніх, потім таємно-партнерськими, якими зберігалися майже до 1992 року, і охололи до відверто ворожих в 1993 і до наших днів. Туреччина. Відносини з Туреччиною, які настали за часів турецького президента Деміреля, можна назвати зразково-дружніми. Не було у обох країн ближчого союзника і ділового партнера в регіоні, як друга з них. З приходом до влади партії, очолюваної Реджепом Ердоганом, відносини стали потроху (а іноді і різко) остигати і до 2015 року прийшли до відверто ворожих. При цьому країни не тільки зберегли дипломатичні відносини, а й надали громадянам один одного привілеї на своїй території, про що, втім, ніколи і ніде офіційно не заявлялося, але що завжди могли відчувати на собі турки в Ізраїлі і ізраїльтяни в будь-якому турецькому місті. Крім того боку ще більше зміцнили співпрацю в області безпеки, перш за все - регіональної. Єгипет. Відносини Ізраїлю і Єгипту в біполярний період завжди були вкрай напруженими, і країни нерідко доходили до військових дій. Зміни відбулися після підписання в 1979 році двостороннього мирного договору. З приходом до влади в Єгипті президента Анвара Садата відносини перейшли в добросусідські, громадяни обох країн і до сьогоднішнього дня переходять через кордон на іншу територію за внутрішніми посвідченнями особистості без будь-яких формальностей. Періодичні ускладнення відносин, що виникаються, головним чином, у зв'язку з єгипетськими внутрішньополітичними подіями, в цілому не змогли їх по-справжньому зруйнувати і змінити їх статус, як "терпимих сусідських". Країни затоки. Більшість країн Перської затоки до сьогоднішнього дня не визнають державу Ізраїль і не дозволяють громадянам Ізраїлю відвідувати свої території. Всього 10 років тому будь-яка країна Затоки завзято виступала проти Ізраїлю, і жодна з них не була готова до яких би то не було компромісів. Однак в останнє десятиліття молоді принци, які посіли важливі пости у внутрішній державній управлінській ієрархії, все частіше і наполегливіше стали говорити про необхідність налагодження відносин з Ізраїлем. Особливо актуальним відносини з потужним у військовому сенсі Ізраїлем стають для країн Перської затоки в останні роки в зв'язку з посиленням Іранського режиму і його зовнішньо-політичними амбіціями регіонального лідера. Монархічні будинки Еміратів, Саудівської Аравії, Оману, Кувейту бачать в Ізраїлі одночасно і сильного потенційного воєнного партнера, і джерело найпередовіших технологій практично у всіх областях людської діяльності. Можна припустити, що в наступне десятиліття буде утворений новий арабо-ізраїльський політичний пул, який, можливо, нарешті, принесе справжній мир в цей багатостраждальний регіон.