Етика публічних службовців в умовах демократизації публічного управління

Abstract

Публічна служба – це здійснення вираження особливого рівня довіри з боку суспільства та держави, котра висуває високі вимоги щодо моральних якостей публічних службовців. Для того аби ефективно функціонувати, публічна служба має спиратися на міцний духовно-моральний фундамент. Цілями публічної служби, її провідними принципами, нормами, професійними вимогами щодо кадрів – все це носить вагомий моральний аспект, котрий вирішальною мірою визначає її основну спрямованість, її основні домінанти. Особливості моральної атмосфери в державних органах влади, прояви неохайності чиновників можуть призвести до серйозної дискредитації будь-яких благих намірів влади. В суспільній думці авторитетність публічних службовців є взаємопов’язаною, в першу чергу, з їхньою порядністю, справедливістю тощо. Проаналізувавши дослідження вітчизняних науковців та нормативно-правової бази, виділили такі основні ключові етичні принципи публічного управління при виконанні ним своїх професійних обов’язків, як принципи служіння народу та суспільному благу, законності, справедливості, чесності, професіоналізму, неупередженості, безпристрасності. Основне суспільне призначення (місія) публічного управління, діяльності публічних управлінців – служити народові та кожному його громадянину. Навколо місії будується вся етична система публічного управління: цінності, принципи, норми та стандарти поведінки, вимоги до моральних якостей та професійно-етичних характеристик публічних управлінців. Цінності публічного управління є вихідними настановами і водночас критеріями оцінювання результатів управлінської діяльності. Суттєвою ціннісною детермінантою публічного управління є національні інтереси. Принципи публічного управління задають основоположні напрями реалізації державно-управлінської діяльності, сумісної з цінностями суспільної моралі. В дослідженні проаналізовано зарубіжний досвід ефективного використання етичних норм публічних службовців, висвітлено основні засади етики публічних службовців та їх реалізація в сучасних управлінських умовах, здійснено дослідження формування нових етичних знань та навичок. Проаналізувавши чинні положення національного законодавства, що прямо чи опосередковано регулюють питання етичних стандартів поведінки публічних службовців, можна констатувати наявність розпорошеності правового регулювання, що, як результат, обумовлює нагальну необхідність, окрім удосконалення положень у контексті принципу правової визначеності, прийняття єдиного нормативно-правового акта. Така практика є загальновизнаною на рівні міжнародних організацій (ООН, Ради Європи), а також широко застосовуваною у низці зарубіжних країн (США, Канада, Естонія тощо).