Державне регулювання розвитку інституту сім’ї в Україні

Abstract

Актуальність теми. Інститут сім’ї є одним із найдавніших у суспільстві, який існує і буде існувати завжди впродовж історії людства. Сім’я відіграє надзвичайну роль у життєдіяльності суспільства, оскільки забезпечує можливість його існування через фізичну й соціокультурну зміну поколінь. Вона залишається основою для продовження роду, осередком, де формуються загальнолюдські цінності, відтворюється трудовий потенціал та відбувається становлення суспільних відносин. Крім того, у сім’ї створюється найбільше суспільне багатство – людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин. Враховуючи що дитина це одна із домінант інституту сім’ї, очільниця Мінсоцполітики пані Юлія Соколовська наголосила: «…Оскільки наша філософія заснована на принципах адресності і допомоги тим, хто цього справді потребує, ми були вимушені зробити вибір. Наш вибір, пріоритет Мінсоцполітики на 2020 рік, – діти!». Без сім’ї як відомо неможливе відтворення населення, його соціалізація і нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім’ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов. Надважливим в цьому контексті є законодавче підґрунтя бо саме воно закладає фундамент на якому народжується та розвивається українська сім’я. Як слушно зазначено у «Національній стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, «…впровадження успішних підходів із світової практики захисту прав дітей, які базуються на забезпеченні прав і найкращих інтересів дитини, спрямовуються на підтримку сім’ї, створення умов для виховання та розвитку дітей у сім’ї або середовищі, максимально наближеному до сімейного». До того ж, запорукою економічного розвитку і стабільності держави є духовне та фізичне здоров’я сім’ї. На превеликий жаль, на сьогодні спостерігаємо низку суперечностей між суспільством і сім’єю, зокрема: сім’я не задовольняє потреби суспільства у фізичній і духовній репродукції населення, суспільство ж не забезпечує належних умов життєдіяльності сім’ї. Така низка суперечностей, у свою чергу, потребує цілеспрямованого втручання з боку держави, формування цілісної науково-обґрунтованої системи державного регулювання розвитку інституту сім’ї, заснованої на чіткому розумінні можливостей і обмежень щодо реалізації соціально-економічного потенціалу української родини в сучасних умовах. Зазначимо, що здійснювана державою сімейна політика (далі – СП) являє собою лише набір заходів, що охоплюють окремі її складові і не мають системного характеру. Це зумовлено, в першу чергу недостатністю наукових розробок для теоретико-методологічного обґрунтування управлінської діяльності у цій сфері. Однак незважаючи на наявні дослідження науковців, присвячені державно-управлінському впливу на функціонування інституту сім’ї в Україні, слід зазначити, що у вітчизняній науці відсутнє комплексне бачення цієї теми. Актуальність теми, її теоретична і практична значущість для країни, необхідність вироблення заходів щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку сім’ї, обмеженість наукових розробок зумовили вибір теми дослідження. Об’єктом дослідження є державне регулювання розвитку інституту сім’ї. Предметом дослідження виступають механізми державного регулювання розвитку інституту сім’ї в Україні. Мета дослідження полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні системи й основних механізмів державного регулювання розвитку інституту сім’ї та розробці практичних рекомендацій щодо напрямів їх удосконалення в Україні. Для досягнення поставленої мети дослідження було передбачено розв’язання таких дослідницьких завдань: - розкрити сутність і зміст поняття «державне регулювання розвитку інституту сім’ї»; - проаналізувати нормативно-правові засади державного регулювання розвитку інституту сім’ї та охарактеризувати його організаційно-функціональне забезпечення; - вивчити міжнародний досвід державної підтримки сім’ї в розвинутих країнах для з’ясування можливостей його використання у вітчизняній практиці при розробці системи державного регулювання розвитку сім’ї; - висвітлити сучасний стан та проблеми розвитку інституту сім’ї в Україні, а також розробити рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку інституту сім’ї. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі дослідження вивчено і узагальнено теоретичні, організаційно - правові основи та напрями вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку інституту сім’ї. Новизна дослідження розкривається у наступних положеннях: - розширено понятійно-категоріальний апарат державного управління такими поняттями як: «державне регулювання розвитку інституту сім’ї», «механізми державного регулювання розвитку інституту сім’ї»; - визначено основні шляхи вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку інституту сім’ї; - обґрунтовано організаційно-функціональне забезпечення державного регулювання розвитку інституту сім’ї. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки, викладені в роботі розширюють та поглиблюють теоретичні знання про державне регулювання розвитку інституту сім’ї в Україні та є спробою вирішення проблемних аспектів практичної реалізації державного регулювання розвитку інституту сім’ї. Сформульовані пропозиції та висновки роботи можуть бути використані при: подальшому аналізі й вирішенні наукових і практичних проблем державного регулювання розвитку інституту сім’ї; з метою удосконалення нормативно-правової бази державної СП, створенні та оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку інституту сім’ї. Структура роботи. Магістерська робота відповідає меті, завданням та логіці дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел із 125 найменувань та 3 додатків. Загальний обсяг роботи 115 сторінок, основний текст – 98 сторінок.