Державне регулювання захисту населення в надзвичайних ситуаціях

Abstract

Сучасний період розвитку суспільства характеризується все більш наростаючими протиріччями між людиною і навколишнім природним середовищем. Створена ним техносфера і спосіб господарювання стали потужними факторами впливу на природу. Демографічний вибух, промислове виробництво, яке старіє з кожним роком, сільське господарство, що знаходиться в глибокій кризі, урбанізація територій – це свого роду виклики, кинуті людиною природі й котрі послужили причиною високого ступеня загострення протиріч між суспільством і природним середовищем. Вони загострюються стихійними лихами і катастрофами. Різке зростання населення підсилює антропогенні навантаження і представляють серйозну загрозу для екологічної безпеки. Визначено цілі та шляхи реалізації стратегії управління в галузі попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків. Виділено три типи цілей і відповідні їм стратегії: запобігання причин виникнення надзвичайних ситуацій; попередження самих ситуацій; максимальне ослаблення їх наслідків. В ході аналізу підкреслюється, що кожна з перерахованих стратегій не тільки не виключає інші, а, навпаки, передбачає їх спільне існування, забезпечуючи при необхідності можливість перемикання з однієї стратегії на іншу. Виявлено етапи (превентивний, реагування, ліквідації) і фази управління в надзвичайних ситуаціях (запобігання; підготовки до надзвичайних ситуацій; реагування на їх виникнення і усунення наслідків). Розроблено концептуальні засади управління процесом попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків, які містять такі моменти: виявлено, що трансформація структур державного управління відбувається за двома основними напрямками: за рахунок передачі ряду функцій або реорганізації діючих структур управління, а також створення нових спеціальних організацій, що відають питаннями планування підготовки до надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків. запропоновано об'єднання існуючих загальнодержавних систем цивільної оборони, в єдину систему цивільного захисту (де вищий орган управління системою зберігає статус міністерства, при цьому дроблення міністерства не допускається), що дозволяє підвищити оперативність і ефективність управління. Доведено, що економічно, управлінсько та фінансово недоцільно розвивати способи і засоби захисту населення від надзвичайних ситуацій (будь-якого тину) окремо для військового та мирного часу.