Руйнування інституційної пам’яті як фактор дестабілізації державної влади (на прикладі судової реформи 2016-2019 років)

Abstract

Наукова робота на здобуття освітнього ступеню «магістр». Чорноморський національний університет імені Петра Могили. – Миколаїв, 2020. В магістерській роботі досліджений феномен інституційної пам’яті як базис для стабільного функціонування та наступництва державної влади загалом та судової гілки влади як невіддільної частини державної влади зокрема. Розкрита сутність поняття «інституційна пам’ять», та її співвідношення із організаційною та корпоративною пам’яттю, запропоноване визначення «інституційної пам’яті в судовій системі» та здійснена класифікація її носіїв. Доведено, що структурно-організаційне розбалансування судоустрою та прорахунки в кадровій політиці в 2016-2019 роках мали негативний вплив на збереження інституційної пам’яті в судовій системі, та поставили одну з гілок державної влади на межу функціональної дієздатності. Зроблений висновок, що лише симбіоз структурно-організаційного балансу владної вертикалі та вивіреної кадрової політики і відношення до персоналу стає підґрунтям появи феномену інституційної пам’яті – сукупності переважно складно матеріалізованих знань, вмінь, навичок, цінностей, досвіду, тому тільки їх збереження та передача з обов’язковою модернізацією відповідно до викликів сучасності можуть бути підґрунтям злагодженого функціонування всіх гілок влади та високоефективного публічного управління. Запропонована систематизація шляхів збереження та передачі інституційної пам’яті, до яких віднесені: наставництво, менторство і кадровий резерв, та оцінена можливість їх застосування в судовій владі з огляду на особливості її статусу та функціонування.