Державне регулювання молодіжного житлового кредитування в Україні (на прикладі Миколаївської області)

Abstract

Магістерська робота на здобуття освітнього ступеню «магістр». Чорноморський національний університет імені Петра Могили. – Миколаїв, 2019. В магістерської роботі охарактеризована сутність державного регулювання молодіжного житлового кредитування, як механізм забезпечення громадян доступним житлом в Україні. Розкрито сутність і зміст визначення поняття «іпотечне кредитування», як категорія, змістом якої є економічні правовідносини з приводу створення та руху позиченої вартості З’ясовано, що діючі постанови та порядки надання іпотечних кредитів мають застарілі норми, які регулювали питання щодо пільгового житлового кредитування молоді раніше, в зв’язку з чим, вони вступають у дисонанс з теперішніми реаліями та роблять проблемною реалізацію житлових програм органами державної влади. Обґрунтовано запровадження методу іпотечного житлового кредитування на основі корпоративного механізму «роботодавець-працівник», який має ряд переваг, а саме: багатовекторність та можливість організаціям самостійно визначати той обсяг коштів, який вони можуть спрямовувати на поліпшення житлових умов своїх робітників. В тому числі, для отримання додаткового прибутку, організація може спрямувати частину нерозподіленого прибутку на ощадний рахунок для кредитування житла, і як наслідок отримувати від цього прибуток у вигляді відсотків. Запропоновано механізм розвитку організаційно-методичних рекомендацій щодо активізації іпотечного житлового кредитування, основна особливість це трикомпонентна класифікації суб’єктів іпотечного житлового кредитування, реалізація якого дає можливість державі активізувати комплексно механізм іпотечного житлового кредитування молоді. Зроблено висновок, що на сьогодні перед державою постало складне завдання: створити таку правову базу, яка була б здатна забезпечити реалізацію громадянами права на житло, гарантоване Конституцією України, через призму реалізації свого суб’єктивного права, з одного боку, та юридичного обов’язку компетентних органів, що полягає у забезпеченні реалізації такого права, з іншого. Враховуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що зазначена проблема набуває актуальності.