Особливості регулювання закупівель лікарських засобів для забезпечення державних потреб

Abstract

На сьогодні значна частина країн світу прагне (різними шляхами і з різним успіхом) до загального охоплення населення доступною медичною допомогою, що включає пільгове надання лікарських засобів. В Україні зберігається прийнятий в радянський період підхід до лікарського забезпечення, заснований на пільгах для окремих категорій громадян. Іншими словами, діюча система лікарського забезпечення «доношує» ідеологію, скроєну в країні, яка зникла майже чверть століття тому. Рівень споживання лікарських засобів в Україні нижче, ніж в індустріальних країнах, що не може пояснюватися високими показниками здоров'я населення. Статистика смертності в країні викликає занепокоєння ряду фахівців. Показники смертності включені в якості індикаторів в Стратегію лікарського забезпечення. Права всіх громадян на пільговий доступ до лікарських засобів офіційно не визнані, що йде в розріз з міжнародними угодами про права людини, прийнятими на рівні ООН. У даній сфері не використовується світовий досвід, наприклад, у формі лікарського відшкодування, що входить до складу соціального медичного страхування, або пільгового доступу до основних лікарських засобів в рамках національної лікарської політики. Стратегія лікарського забезпечення складена без врахування рекомендацій ВООЗ. Порядок формування переліку найважливіших препаратів не має аналогів у світовій практиці. Область використання цього основного переліку вкрай обмежена. Порушені вище питання не обговорюються детально ні в пресі, ні на галузевих форумах. Наголошено на необхідності формування основних етапів вдосконалення системи державного регулювання обігу лікарських засобів, котра здатна забезпечити ефективний контроль обсягу і якості витрат на лікарські засоби при збереженні достатніх механізмів регулювання стимулів для постійного припливу на ринок нових інноваційних препаратів.